ТАК КАЗАВ ЗАРАТУСТРА. Книжка для всіх і ні для кого. Частина перша ПЕРЕДНЄ СЛОВО ЗАРАТУСТРИ. 1.00.01.01-11 01 Коли Заратустрі минуло тридцять, покинув він свою батьківщину й озеро своєї батьківщини і подався в гори. Тут він тішився духом своїм, і самотністю своєю, і десять років це його не гнітило. Та зрештою змінило- ся його серце, і якось він прокинувся на зорі, став перед сонцем і сказав йому: 02 — О велике світило! Чи було б ти щасливе, якби не мало кому світити?! 03 Десять років устаєш ти над моєю печерою. Та якби не я і не мої орел і змія, тобі набридло б світло твоє і шлях твій. 04 Проте ми щоранку чекали на тебе, вбирали щедро- ти твої і благословляли тебе. 05 Поглянь! Я переповнився мудрістю, мов бджола, що назбирала надто багато меду, мені потрібні руки, які тяглися б до мене. 06 Я хотів би дарувати і роздавати, поки мудрі серед людей знову зрадіють своїй глупоті, а бідні — своєму багатству. 07 Для цього я маю зійти вниз, як робиш щовечора ти, коли заходиш за море й несеш своє сяйво на той бік, о щедротне світило! 08 Як і ти, я повинен зайти, загинути, як кажуть про це людей, до яких я хочу спуститися. 09 ТО благослови ж мене, о спокійне око, що спогля- даєш без заздрощів навіть найбільше щастя! 10 Благослови повен по вінця келих, щоб волога золотом потекла з нього й понесла по всіх усюдах відблиск твоєї радості! 11 Поглянь! Цей келих прагне спорожніти, а Зара- тустра хоче знову стати людиною. Так почалася загибель Заратустри.